ПРИНЕВО́ЛЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до приневолити. Колись давно ще дід його потрапив у цю країну — і невідомо, чи з власного бажання, чи приневолений — залишився тут жити (Олесь Донченко, II, 1956, 231);
// приневолено, безос. присудк. сл. Багато з них [козаків] до підданства старостам і державцям приневолено (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 52).
2. Те саме, що змушений. Однак приневоленим буду їхати на Бессарабію, скоро до весни не трапиться жодного місця (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 119); В той час, як у капіталістичних країнах творча молодь приневолена проходити через нелюдські муки, .. у нас в Радянському Союзі про молодь.. опікується Комуністична партія (Павло Тичина, III, 1957, 459).