ПРОСТУГОНІТИ, ню, ниш, док.
1. Док. до стугоніти 1. Як п’яний гультіпака, простугонів грім, а далі швидко побіг — і втік… (Євген Гуцало, З горіха.., 1957, 104).
2. Проїхати або пройти з шумом, з гуркотом. І крамарський віз простугонить, і пан четвернею пробіжить [по шляху] — тільки тебе курявою обнесе (Марко Вовчок, I, 1955, 13); Різно повбирані, на добрих куркульських конях, вони простугоніли вулицею і помчали левадою навпростець (Олексій Кундзіч, Пов. і нов., 1938, 377);
// Видати шум, гуркіт. Понад вагоном простугоніли чоботи і брязнули шпори біля самих дверей (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 133).