ПРОГУГНЯВИТИ у влю, виш; мн. прогугнявлять; перех. і без додатка, розм. Док. до гугнявити. Нестямний регіт обняв хату… За ним не чутно було, як Педоря, прогугнявивши собі під ніс «заціпило?!», грюкнула дверима (Панас Мирний, III, 1954, 210); — Квіточки, метелики, — єхидно прогугнявив Данько. — А куди ми це все подінемо (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 6); — Ти — Жора?! Ти — мій Жора?! — отетерів батько. — А що, хіба не схожий? — прогугнявив Жора (Остап Вишня, II, 1956, 66).
ПРОГУГНЯВИТИ
Тлумачення слова