ПОРОХІВНИЦЯ

ПОРОХІВНИ́ЦЯ, і, жін. Металева, дерев’яна та ін. посудинка або шкіряна торбинка для зберігання й перенесення пороху. Ганяв [Томаші отару вздовж Бугу і не один раз надибував на забитих і збирав навколо них мідні ґудзики, кулі, хрестики і порохівниці з рогу або з позеленілої міді… (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 318); До них бігцем біг між тернами Максим Кривоніс. Рукою відкидав обшиту ременем горгопку-порохівницю (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 250); Про різноманітність елементів розеткових орнаментальних мотивів, які в творчості запорізьких різьбярів були дуже поширені, свідчать різьблені дерев’яні порохівниці круглої та овальної форми (Народна творчість та етнографія, 1, 1966, 48);  * Образно. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 73).
♦ Є [ще] порох у порохівницях (рідко у порохівниці) див. порох 2.