ПОГО́РБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до погорбити і погорбитися. Дивно було чути сміх оцих напівбосих, погорблених холодом людей (Олесь Гончар, II, 1959, 425); Всі шанобливо розступилися, даючи дорогу старезному, аж погорбленому, але ще дебелому дідові (Яків Баш, Надія, 1960, 242).
2. у знач. прикм. Те саме, що згорблений 2. * Образно. — Журавель уже полинув, Б’є сполоханим крилом, І погорблену хатину Вітер хиле за селом… (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 96);
// Укритий горбами. Перед очима на мить з’являється погорблене кладовище (Михайло Стельмах, II, 1962, 196).