ЗГО́РБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до згорбити. Данько, стежачи за ним, почував, як все більше росте в ньому щось тепле, синівське до цієї згорбленої працею людини (Олесь Гончар, II, 1959, 160); Згорблена злиднями словачка запрошує до своєї убогої господи радянського офіцера, як найдорожчого гостя (Історія української літератури, II, 1956, 645).
2. у знач. прикм. Який згорбився, зігнувся (від старості, хвороби і т. ін.). Дід вийшов з пасіки і розправив свою згорблену спину (Панас Мирний, I, 1954, 174); На подвір’ї рідко коли з’являлася невисока згорблена постать Катерини Глущук (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 5).