ОСЛАВЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ОСЛАВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ОСЛАВИТИ, влю, вши; мн. ославлять; док., перех., рідко.
1. ким і без додатка. Поширювати погану славу (плітки, осуд, огуду і т. ін.) про кого-небудь; обмовляти, гудити, неславити. [Гапка:] Не ославлюй нас, Домко, гріх тобі буде! (Марко Кропивницький, II, 1958, 174); — Не сплять, не дрімають мої воріженьки, — було каже Марина, — ославили мене, молоду (Нечуй-Левицький, I, 1956, 87); Всі пригадали — хто не пам’ятає — на весь Буймир Ганна невістку ославила (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1947, 172);
// Те саме, що ганьбити 1. — Буду старатися. Даю слово не ославити нашого заводу (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 52).
2. Поширювати добрі чутки про кого-небудь; славити, вихваляти. Ославили розумною, чесною та ще й умілою учителькою (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 50).