ГАНЬБИТИ, блю, би́ш, недок., перех.
1. Вкривати ганьбою (у 2 знач.); безчестити. Не стане він [Саїд] одруженням з християнкою ганьбити рід, ображати прах правовірного свого батька (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 127); Третю зміну, третій день У пивній стирчить, як пень. Погляда на всіх по-барськи Та ганьбить ім’я шахтарське (Степан Олійник, Вибр., 1959, 195).
2. Виражати осуд; засуджувати. Ой, ми, доню, Твою долю Не ганьбим, не гудим: Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 176); У своїх байках Гребінка ганьбить свавільне поводження панів з кріпаками (Історія української літератури, I, 1954, 182).