НАПА́СНИК, а, чол., розм.
1. Той, хто нападав, нападає або збирається нападати на кого-, що-небудь. Спочатку хотіла [Параскіца] оборонятися, але, коли її стрів град камінців та грудок, побачила, що не дасть собі ради з отарою напасників, і пустилась навтьоки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 272); Собака скаче і гавкає на індика, а індик дується і пересварюється з напасником (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 46).
2. рідко. Те саме, що загарбник. Почесну справу моральної підготовки народу до можливої війни з фашистськими напасниками день у день робили і українські поети (Про багатство літератури, 1959, 131).