МОГИ́ЛКА, и, жін.
1. Зменш.-пестл. до могила 1. Доокола великанами стояли гори, заглядаючи з підхмарних вершин до вузенької чорної могилки (Гнат Хоткевич, II, 1966, 263); Стара мати.. вмерла, і навесні її могилка вже травою заросла (Марко Вовчок, I, 1955, 364); П’ять свіжих могилок виросло на цвинтарі (Михайло Стельмах, I, 1962, 647); * У порівняннях. Мазанок було [в Пісках] всього, може, хат з п’ять, а то все землянки при самій землі, як могилки повіддималися (Панас Мирний, I, 1949, 178).
2. Те саме, що горбик. Спить зимою виноградна лоза, вкрившись могилками, а на весну треба визволити її, на світ вивести з-під землі, обчистити, на тички підняти … (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 191).