ГО́РБИК, а, чол. Зменш.-пестл. до горб 1. З горбика видно було все село й їхнє подвір’я (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 95); // Те саме, що горбинка. На тому чудовому лиці був рівний з легким горбиком ніс (Нечуй-Левицький, I, 1956, 436).