МАРНОВІРНИЙ, а, е.
1. Те саме, що забобонний 1. — Не на добре така зустріч. — Не на добре? А ви марновірні, виходить, Ніно. — Взагалі ні, але тут, у вас, мабуть, повірю в забобони (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 150); Графові тієї ночі приснився страшний сон, і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах — молодий граф був марновірний (Олесь Донченко, III, 1956, 49).
2. Який ґрунтується на марновірстві. У свідомості деяких наших людей ще й досі збереглись марновірні, антинаукові уявлення про здоров’я і причини хвороби людини (Наука і життя, 9, 1959, 41);
// Спричинений марновірством. [Флегон (з марновірним жахом):] Хто меч підійме, від меча загине (Леся Українка, II, 1951, 434).