ЗАБОБО́ННИЙ, а, е.
1. Який вірить у забобони (у 1 знач.); схильний до забобонів. Арсен не був забобонним, але чомусь відразу подумав, що його чекає невдача (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 241).
2. Оснований на забобонах (у 1 знач.), викликаний забобонами. Змучений забобонним страхом, Йон згоджувався на все (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 280); Сахно, звичайно, не надала особливого значення забобонним і безпідставним побоюванням Йонеску (Юрій Смолич, I, 1958, 49); Десь далеко кричали сови, і, прислухаючись до їхнього крику, повторював забобонне віщування Лимон Базалій (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 15).