ЛЮБИ́СТОК, тку, чол. Багаторічна ароматична трав’яниста рослина родини зонтичних, корені і листя якої використовуються в народній медицині. Бабуся достала з-за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 198); Там росла тонка матіола з міцним ароматом, пахучий гострий тютюн, терпкий любисток (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 56);
// Зарості цієї рослини. Пірат, що спав біля діда на траві, схоплювався і спросоння тікав у любисток (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 464);
// Настій цієї рослини. Трьох синів мала, Ночі не спала, їх доглядала, В чистім любистку синів своїх милих купала (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 177).
♦ Як (мов і т. ін.) купаний у любистку див. купаний.
ЛЮБИСТОК
Тлумачення слова