КУТИЙ 1, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до кути. Видзвонює кінь копитами, сталлю кутими та підбитими (Сава Голованівський, Близьке.., 1948, 113); Я бачу шаблю, сріблом куту (Любов Забашта, Вибр., 1958, 99); * Образно. Але знайшлись і куті з криці груди, З яких біда кресала лиш вогонь (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 19).
КУТИЙ 2, а, е.
1. Зробл. із металу куванням (див. кування 1). Царям, всесвітнім шинкарям, І дукачі, і таляри, І пута кутії пошли (Тарас Шевченко, II, 1953, 332); Наші кулі й шаблі куті ворога сікли (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 179); * Образно. І куте слово теж не зле-бо В горнилі душ нести сюди (Андрій Малишко, Листи.., 1961, 17).
♦ Куте срібло — не лите срібло. На низьких круглих столах з бронзи і кутого срібла стояли десятки холодних і гарячих страв (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 244).
2. Оббитий листами металу (про двері). В Копичинцях, браття, стріляють людей За те, що.. в арешт ся наперли, Немовбито всі ми без кутих дверей, Без замків рабами не вмерли (Іван Франко, XI, 1952, 392); Роман намацав у півтемряві важкі, куті двері і з силою рвонув їх (Олесь Гончар, III, 1959, 144).