КУПЧИ́НА, и, чол.
1. Збільш. до купець 1. Выпьем, брат! — підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Панас Мирний, III, 1954, 264).
2. заст. Те саме, що купець 1. — А чому поруч із паном війтом сидить католик пан Себастьян Браччі?! А далі Готліб Шульц лютеранської віри з Арабаджізаде, татарським купчиною? (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 84).