КУПЕ́ЦЬ, пця, чол.
1. Власник торговельного підприємства, особа, що займається приватною торгівлею. Почався ярмарок. Купці порозкладували свій товар, повідчиняли лавки (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 404); Там під горою, під бором їхали купці з набором (Іван Франко, XIII, 1954, 386);
// У дореволюційній Росії — особа, що належала до купецького стану. Кожний вишукував товариша по своєму пір’ю: пани віталися тільки до панів, купці — до купців (Панас Мирний, III, 1954, 258); Ти несеш, столице давня, Мак червоний у руці, Зникли в далечі безславній І купці твої, й ченці (Максим Рильський, III, 1961, 87).
2. заст. Покупець. Він з жінкою своєю ходить-походжає та спродає, та гроші лічить, та балакає й жартує з купцями своїми, та погукує на наймита свого (Марко Вовчок, I, 1955, 309); Не зараз угадав крамар, на який товар я купець (Лесь Мартович, Тв., 1954, 206); Продайте кобзи, флейти, ліри Як знайдуться на них купці (Василь Еллан, I, 1958, 280).