КОСИ́ЦЯ, і, жін.
1. Зменш.-пестл. до коса1. Коли вона говорила, косиці її метлялися в повітрі (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 57); О. Сергій, низенький, з рудими, рідкими косицями, викинув з рота декілька деренчливих слів (Василь Чумак, Черв. заспів, 1956, 145); * Образно. Повилазили з села до ставу зелені сивуваті верби й посхилялись косицями в воду (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 156).
2. бот., розм. Те саме, що вуса 3. А в пшениці золоті косиці (Словник Грінченка).
3. розм. Квітка, якою заквітчуються. Ой зацвіли черешеньки, зацвіли косиці (Словник Грінченка).
4. рідко. Загнуте перо у хвості птаха. Сидить півень на криниці, спустив крильця ще й косиці (Словник Грінченка).
5. діал. Цівка. Теля почало кидатися, поки гаряча кров косицею била з його рани (Іван Франко, IV, 1950, 202).