КОСА 1, и, жін.
1. Заплетене волосся. Якраз під старою вишнею.. стояла дівчина, хороша, як зоря ясна; руса коса нижче пояса (Марко Вовчок, I, 1955, 38); Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 32).
♦ До сивої коси — до старості. — Я ждатиму Йвана хоч до сивої коси (Леся Українка, III, 1952, 739); Зав’язати косу див. зав’язувати.
2. перев. мн. Довге волосся. Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 164); Густі, золото-жовті коси буйними хвилями спадали на її груди і плечі (Іван Франко, II, 1950, 378); Дівча біжить в тяжкім одчаї, Коса їй плечі устеляє (Михайло Стельмах, Жито.., 1954, 90); * Образно. По один бік глибокого темного шляху білокорі берези в розпущених зелених косах (Степан Васильченко, II, 1959, 54).
КОСА 2, и, жін. Сільськогосподарське знаряддя для косіння трави, збіжжя тощо, що має вигляд вузького зігнутого леза, прикріпленого до держака. Свідок слави, дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає (Тарас Шевченко, I, 1951, 60); [Коноп:] Косарі косять, А вітер повіває, Шовкова трава На коси полягає (Марко Кропивницький, II, 1958, 431); Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло (Володимир Сосюра, II, 1958, 369);
// Ніж косарки. В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 271).
♦ Наскочила (зайшла, найшла, напала, трапила і т. ін.) коса на камінь — про тих, що не хочуть уступити один одному. [Ліхтаренко:] Ви не сваріться зо мною, бо наскочила коса на камінь. Я не з тих, що бояться! (Карпенко-Карий, II, 1960, 336); [Арсен:] Сам же образив дівчину, а ждав, щоб вона вибачилась. А Надія горда ж була! [Ганна:] О, і не говори! Напала коса на камінь (Захар Мороз, П’єси, 1959, 242); Смерть занесла свою гостру косу див. заносити.
КОСА 3, и, жін. Вузька намивна смуга суходолу в морі, річці тощо, сполучена одним кінцем із берегом; мис. Човен повернув за гострий ріг піскуватої коси і вступив у Чорне море (Нечуй-Левицький, II, 1956, 225); Скільки оком скинеш — леліє Дніпро, вигинаючись помежи горами, тихо миючи піскуваті коси (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 45); На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 44).
КОСА 4, и, жін., діал. Селезінка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька (Номис, 1864, № 310).