КАПРИ́З, у, чол.
1. Те саме, що забаганка; вередування, примха, химера. Ну, що ж, каприз, примха кохаючої жінки, яка не може ще звикнути, що її чоловік художник (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 437); Ми розійшлись.. Я поїхала аж у Сибір, щоб не мати спокуси вернутись й одвідати мого несуженого.. Се ж не був каприз з мого боку (Леся Українка, III, 1952, 702).
2. чого, перен. Що-небудь випадкове, несподіване в певній галузі. — Каприз лукавої долі, Олександре Даниловичу, закинув мене в ці азіатські хащі (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 30); Каприз моди; Каприз природи.