КА́НТАР, а, чол.
1. Те саме, що безмін. В руці він тримає мідний кантар, який бреше на фунт то в користь господаря, то навпаки (Михайло Стельмах, II, 1962, 303); — Може потягнути півпуда. Зветься безмін, або кантар. Вага чіпляється на оцей гак (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 435).
2. діал. Вуздечка. Сивий коник, кантар на нім (Словник Грінченка).