ЧУЖИ́Й, а, е.
1. Належний комусь іншому, не власний, не свій. Чужим добром не забагатієш (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 101); Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: — Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Тарас Шевченко, I, 1963, 252); Нимидорі здалося, що їй стало легше на гарячому сонці чуже жито жати на одній постаті поруч з Миколою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 176); — Навіщо ж він надів чуже вбрання? (Олександр Довженко, I, 1958, 248); Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 510);
// Здобутий, зароблений не своєю і працею, не своїми зусиллями. — Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив? — тихо й м’яко казав Жук (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 446);
// у знач. ім. чуже, жого, сер. Те, що надбане іншим. Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 101); У полі Орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її непрохану ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила, Бо звикла змалечку кохаться у чужому (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 86); — Не хочу я багатіти на чужому. Хай мене Ананас не чіпає, то і я його не зачеплю (Михайло Стельмах, I, 1962, 300);
// Який є продуктом мислення кого-небудь іншого (про думки, ідеї, слова і т. ін.). Ми разом з словами набираємося і розуму, набуваємо чужих думок (Панас Мирний, V, 1955, 314); — А Кульницький — це в’юн. Розумний, жорстокий, нахрапистий. З ходу ловить чужі думки й піднімає їх на всю губернію або приноровляється до них, як вигідніше йому (Михайло Стельмах, II, 1962, 214);
// Якого зазнає хтось інший, який випадає на долю кого-небудь іншого. Не радуйся чужому лихові (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 34); — Що ж за чоловік, що підкопується під чужу славу, та ще під дівочу, під сирітську? (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 442); Вона знала свого Пилипка, який він вразливий до чужого горя (Панас Мирний, IV, 1955, 289); Рука тремтяча удлище хапає, І лин зелений воду розсікає, І мало удки не перерива, І золотом тремтячим одлива… «Помалу! Тихше!» — ти даєш поради, Чужому щастю, як своєму, радий… (Максим Рильський, I, 1960, 169);
// Не притаманний, не властивий кому-небудь, незвичний за виявом. Юля знову посміхнулася і вийняла з сумочки дзеркальце: щоки її трохи зблідли, а усмішка була чужа, розгублена і жалюгідна (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 425); Сумно зітхнула жінка і, не спускаючи очей з протеза, промовила якимсь чужим, неприродним голосом: — Для матері кров її дітей ніколи не охолоняє [холоне] (Іван Багмут, Опов., 1959, 93); * У порівняннях. [Прісцілла (голосом, зміненим від муки, мов чужим, без відтінків):] Мій чоловік себе не чує гідним. Я се знаю (Леся Українка, II, 1951, 500);
// перен. Не підвладний кому-небудь, який позбувся рухливості, чутливості (перев. про частини тіла людини). Він себе переміг і побіг підтюпцем до дитини, а шашка йому заважала, била та путала ноги, чужі й без того (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 380).
♦ Жити чужим розумом див. розум; З чужих слів див. слово; З чужого голосу співати (говорити і т. ін.) див. голос; З чужого плеча див. плече; Їсти чужий хліб див. їсти; Лізти в чужий горох див. лізти; На чужій спині виїжджати див. спина; На чужі кошти (на чужий рахунок) їсти (пити, жити і т. ін.) — за рахунок кого-небудь іншого їсти, пити, жити і т. ін. Буржуа і кардинал Справляють свій останній бал. А вколо в чорнім хороводі Сплелися всі, хто кат свободі, Кому вино солодить шлунок, Хто хоче на чужий рахунок Ходити в злоті, у шовках… (Володимир Сосюра, I, 1957, 461); Не сунь (не тикай, не потикай, не пхай і т. ін.) носа до чужого проса (у чуже просо) див. просо; Ноги (руки і т. ін.) мов (як, ніби і т. ін.) чужі — про частини тіла людини, що втратили чутливість, здатність рухатися; Під чужий тин див. тин; Під (попід) чужим тином див. тин; Під чужою стріхою див. стріха; Сидіти на чужому возі див. сидіти; Сідати (сісти) в (на) чужі сани див. сани; Сунути [свого] носа в чужі горшки див. сунути; Тинятися між чужими [людьми]; Тинятися по чужих [людях] див. тинятися; Тинятися по чужих хатах див. тинятися; Чужий куток див. куток; Чужий хліб заїдати — те саме, що їсти чужий хліб (див. їсти); Чужими руками вогонь загортати див. загортати; Чужими руками жар загрібати див. жар; Чужими руками робити що — не власними силами, використовуючи інших, робити що-небудь. Багач випасався на праці Данила, бо любив робити чужими руками (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 13); Чужим умом жити див. ум; Чужі дворища топтати див. топтати.
2. Не пов’язаний з ким-небудь родинними зв’язками; нерідний. А там і те я згадала, що я сиротую, що вбога я, та не при батькові-матері зросла, живу у чужій сім’ї з ласки (Марко Вовчок, I, 1955, 198); Всі встали з-за стола, подякували богові та Кайдашисі, а Мотря все стояла на одному місці, наче сирота в чужій сім’ї (Нечуй-Левицький, II, 1956, 287); [Кнуриха:] Найшли до нас з Січі запорожці і невеличкого хлопчика привезли з собою, накинули нам за сина узяти. Хоч чуже воно — та все ж дитина (Панас Мирний, V, 1955, 91); — Навіть шуліка не б’є чужих пташенят, коли вони ще в гнізді… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 311); * У порівняннях. Він, мов чужий, підходить до свого просторого двору, відчиняє глуху хвіртку, і назустріч йому з темних деревин підіймаються Олеся і Гнат. Синок уже на зріст матір доганяв (Михайло Стельмах, II, 1962, 116); Коли Орися повернулася в хату, Одарка сиділа на лаві, біля дверей, як чужа, і мовчала (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 508);
// у знач. ім. чужий, жого, чол.; чужа, жої, жін.; чужі, жих, мн. Нерідна людина. [Варка:] Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 187); — Так, дивний старий. Пішов і не попрощався. Як з чужим (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 78).
♦ Чужа кістка див. кістка.
3. Який не перебуває в близьких взаєминах з ким-небудь, не пов’язаний спільністю умов життя, праці; сторонній. Збирали пізні гречки, коли в селі несподівано з’явився Гуща. Його не зразу впізнали. Він обріс бородою, став старший і наче трохи чужий (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 65); * У порівняннях. Так би й кинулась їй на шию, коли б Мар’я зразу була признала її. А то Христя здоровкається, а Мар’я, мов чужа, дивиться на неї (Панас Мирний, III, 1954, 149);
// Незнайомий, невідомий. [Семен:] А хто тут мене кличе? Маруся сказала, що якийсь чужий чоловік… (Марко Кропивницький, I, 1958, 100); Петрусь їсть по-хазяйськи, підставляючи під ложку шматочок хліба, так його бабуся навчила, а дівчинка проливає сметану на груди і весь час злякано поглядає на чужу тьотю, що сидить на покуті (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 216); Одного разу, коли Каленик Романович і Рубін грали в дамки, в двері хтось постукав чужим стуком (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 11);
// у знач. ім. чужий, жого, чол.; чужа, жої, жін.; чужі, жих, мн. Незнайома людина. — Коли сверблять із вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину (Іван Котляревський, I, 1952, 185);
// Який -стосується інших людей. Як було прийдемо на чужі вечорниці, то дівчата як ясочки коло нас, і вже на своїх не хочуть дивитись (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 429); [Милевський:] Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку (Леся Українка, II, 1951, 74); Господь з ними, з столицями, з захопленням і з чужим комфортом. — Додому! (Олександр Довженко, I, 1958, 323); Чого ж він мусить покутувати за чужі гріхи? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224);
// Власт. чомусь зовсім іншому; чужорідний. Сусідський сад — то був зовсім інший, чужий світ, і Юра довгий час не міг наважитися ступити на його незнану землю (Юрій Смолич, II, 1958, 18); Довгастий шрам на лівій щоці здавався недоречним і чужим на його обличчі, що дихало спокоєм і виказувало внутрішню рівновагу (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 100).
♦ Від (од) чужого ока; Для чужих очей; Для чужого ока; Про чуже око; Про чужі очі див. око 1; На чужих руках (залишитися, померти і т. ін.) — під опікою сторонніх людей залишитися, померти і т. ін.; Питатися чужого розуму див. розум; Під чужим прізвищем див. прізвище; У чужі руки потрапляти (попадати і т. ін.) — до незнайомих, сторонніх людей потрапляти, попадати і т. ін. — Це моє добро, тільки в чужі руки попало, — відповів [вчитель] неохоче, наміряючись вийти із хати (Михайло Стельмах, I, 1962, 602); Ховатися (сховатися) за чужу спину (за чужі спини) — ухилятися від виконання якого-небудь обов’язку, від відповідальності і т. ін., перекладаючи все на когось. — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся.. Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 82); — Ти занадто романтик. Звичайно, я не раджу тобі бути поганим воїном або ховатися за чужі спини. Я знаю, що ти на це не здатний (Олесь Гончар, III, 1959, 26); Ходити (розійтися і т. ін.) по чужих руках — ходити, розійтися серед сторонніх людей; Чужим рукам на потирання див. потирання; Чужі руки (очі і т. ін.) — руки, очі незнайомої людини. Вона посміхнулася ще глузливіше і відвела очі. В чужих, остовпілих очах вона не знайшла честі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 446); Стороннє, чуже око їх не могло б помітити. Вони являлися тільки йому, своєму придніпрянському соловейкові, та його вірним товаришам (Олесь Гончар, III, 1959, 369); Чужого віку заживати (зажити) див. заживати 2.
4. Який не є батьківщиною або місцем постійного проживання для кого-небудь. — Чого ж це ти, дочко, так розплакалась? Мабуть, дуже нудилась за Бієвцями та за нами, — говорила мати, — привикай, серце, до чужого села та до нової рідні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 326); Хто з нас батьківську країну Проміняє на чужу? Вічний сором тобі, сину, За се був би! (Павло Грабовський, I, 1959, 604); Так уже втомився подоріжжю і безлюддям — бо тут [у Цюріху] усе чужі люди, що швидше хочу до своїх (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 273);
// Уживається як постійний епітет до деяких назв. О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 50); Там десь, в чужій стороні, серед кривавої війни, зложе він свою козацьку головоньку (Панас Мирний, I, 1949, 180); Без жалю кидають нас хмари, Пливуть в чужі краї, І сонце ллє ізнову чари Гарячії свої… (Максим Рильський, I, 1960, 94);
// Родом з іншої місцевості. Того ж таки вечора йшло через село дванадцять чужих парубків і допитувалися шляху до економії (Панас Мирний, IV, 1955, 243); Правда, і Алі, і Фатьма були тут людьми чужими, не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 400);
// Який стосується іншої держави, країни; іноземний. Франко, як відомо, знав багато чужих мов (Володимир Самійленко, II, 1958, 395); Видно, що авторка чимало читала творів чужої літератури, чомусь мені здається, що мусила вона багато читати Жорж Занда, навіть її головна ідея.. чисто Жорж Зандівська (Леся Українка, V, 1956, 43); Десь аж на самім виднокрузі димів чужий корабель (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 336);
// у знач. ім. чуже, жого, сер. Те, що належить іншому народові. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (Тарас Шевченко, I, 1963, 334).
5. Який має інші погляди, прагнення, інтереси і т. ін., ніж хто-небудь. Я й тут чужий, одинокий, І на Україні Я сирота, мій голубе, Як і на чужині (Тарас Шевченко, I, 1963, 68); Лукія прожила з чоловіком з кінця зими до осені та й зосталась чужа й чоловікові, і всій його сім’ї (Борис Грінченко, I, 1963, 393);
// Який не відповідає поглядам, інтересам, прагненням кого-небудь. Чи чуже нам, великоруським свідомим пролетарям, почуття національної гордості? Звичайно, ні! (Ленін, 26, 1972, 98); Отже, ті стильові течії, в яких форма вільно чи невільно відривається від змісту.., є чужими, а той просто ворожими естетиці соціалістичного реалізму (Про багатство літератури, 1959, 17).