ЗСЬО́РБУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗСЬО́РБАТИ, аю, аєш і ЗСЬОРБНУ́ТИ, ну, неш, док., перех., розм. Сьорбаючи, вбирати в себе верх чого-небудь рідкого або щось рідке з якоїсь поверхні.

ЗСЬОРБНУ́ТИ див. зсьорбувати.

ЗСУШИТИ і рідко ІЗСУШИТИ, зсушу, зсушиш, док., перех.

1. Повністю позбавити вологи, зробити зовсім сухим; випарувати. Сонце, що встигло вже зсушити вранішній туман, масляно заблискало на його [Середи] Зуб спітнілому, стомленому, але веселому обличчі (Петро Панч, I, 1956, 89);
//  Висушивши, зробивши сухим, позбавити життєздатності (рослини). Зсушив, зв’ялив, оббив мій лист Злий вітер-недосвіт… (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 20).

2. перен. Зробити худим, виснаженим. Схудла-змарніла [Мар’я]. Сльози та туга, туга та сльози день у день, ніч у ніч хоч кого зсушать (Панас Мирний, III, 1954, 175); [Стеха (сама):] Бідна, бідна дитино моя!.. Зсушила тебе журба, зв’ялила недоленька!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 463); Хіба це літа зсушили тіло? від праці помарніло (Петро Панч, О. Пархом., 1939, 117); Нимидору їзсушила, ізв’ялила нужда, як холодний вітер зелену билину (Нечуй-Левицький, II, 1956, 244).

ЗСЬО́РБАТИ див. зсьорбувати.

ЗСУТУ́ЛИТИСЯ, люся, лишся. Док. до сутулитися. Після війни Самосват змінився.. Високий, сутулий, він ще дужче зсутулився, став поважнішим і зосередженішим (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 104); Зсутулившись, Шугай покрокував на своє місце (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 12).

ЗСУ́ШЕНИЙ, рідко ІЗСУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зсушити, ізсушити. Явдоха була пишна, горда.. Мотря, з молодих ще літ зсушена то працею, то нуждою, суха, як опеньок, тиха (Панас Мирний, I, 1949, 396); Оце повне життя, молодості, повне краси й любові дівоче тіло буде повільно зсушене голодом-спрагою? Треба шукати виходу. Будь-що знайти вихід (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 245).

ЗСУТУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зсутулити. Колись цей старий був чистун, акуратист, вуса підстрижені, сорочка чиста.. Тепер же стояв брудний, обірваний чоловік, зсутулений горем (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 378).

2. у знач. прикм. Який зсутулився. Лесі боляче стало, коли вона, підвівши очі од склянки, глянула на матір — маленьку, зсутулену і таку безпорадну в благенькій чорній кофтині (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 250).

ЗСУТУ́ЛИТИ, лю, лиш, перех. Док. до сутулити. Шаблій переступив з ноги на ногу, зсутулив плечі мов звичайний прохач (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 61).

ЗСУТЕНІ́ТИ, іє, безос. Док. до сутеніти; посутеніти. Як зсутеніло, що ткати не видно вже, Давид виліз із-за верстата (Андрій Головко, II, 1957, 86).

ЗСУ́НУТИЙ див. зсунений.