ЗЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до зяяти. Зяючі отвори вікон з багристими зблисками на уцілілих де-не-де шибках мовчазно і загадково дивилися на озброєних незнайомих людей, що заповнили подвір’я (Олесь Гончар, III, 1959, 136); У зяючій рані, що густо сочилася кров’ю, він [лікар] побачив перебиту кістку і рвані пасма синюватого сухожилля (Василь Кучер, Голод, 1961, 172).

ЗЯЯТИ, зяє, недок. Бути широко відкритим, виявляючи всю свою глибину (про отвір, яму, провалля і т. ін.). В розбитих селах чорніли обвуглені хати, зяяли вибиті вікна (Петро Панч, О. Пархом., 1939, 155); Довкола густо зяяли свіжі й старі вирви од снарядів і бомб (Василь Кучер, Голод, 1961, 442); Обережно скинули з неї [дівчини] шинель. Розпороли важкий від крові рукав гімнастерки. Нижче ліктя зяяла широка рана, як видно, від розривної кулі (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 62);
//  чим. Мати глибокі отвори, великі дірки і т. ін. Залишений противником укріплений район ..зяяв мертвими дірками амбразур (Олесь Гончар, I, 1954, 382).

ЗЯТЬ, я, чол.

1. Чоловік дочки. До своєї дочки Горпуші прийняв [Сучок] собі у прийми зятя (Борис Грінченко, II, 1963, 313); Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п’яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258); До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 180).

2. Сестрин чоловік. Сьогодні одібрав од сестри і зятя листи (Панас Мирний, V, 1955, 338); Жив [Прокіп] у сестри та зятя (Андрій Головко, I, 1957, 201).

3. Чоловік зовиці.

ЗЯТЬО́К, тька, чол., фам. Пестл. до зять. — Щасливо, матусю… — сказала тихо [Таня].. А зимою і саму ждіть в гості. Не пізніше. — Та не саму, а з зятьком, — жартівливо поправила Клава (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 119);
//  зневажл. — Воно таки якби дочка йшла за богослова, то не жаль було б і заходу! А цей латаний зятьок нехай пробачає (Нечуй-Левицький, I, 1956, 139).

ЗЯ́ТНІЙ, я, є, заст. Зятів. Прибулося тещі зятнії діти колихати (Номис, 1864, № 4910).

ЗЯ́ТИК, а, чол. Пестл. до зять;
//  зневажл. — Слухай ти, зятику дорогий! А чи не міг би ти часом якось інакше, щоб, знаєш, без хамства? (Андрій Головко, II, 1957, 196).

ЗЯ́ТІВ, тьова, тьове. Належний зятеві.

ЗЯ́БРОВИЙ, а, е. Прикм. до зябра. У деяких риб на зябрових кришках є контрастні кольорові плями (Наука і життя, 7, 1966, 17); Зябровий апарат;
//  Який має зябра, дихає зябрами. Зяброві тварини;
//  Який здійснюється за допомогою зябер. Зяброве дихання;
//  Стос. до зябер. Зябровий отвір [у пуголовка] розміщений на середній лінії тулуба, ближче до заднього кінця його (Визначник земноводних та плазунів, 1955, 43); Зяброва порожнина.

ЗЯ́ТЕНЬКО, а, чол. Пестл. до зять;
//  зневажл. От, мати і ускаржалась [скаржилась] перед Антосьом, що сякий да такий наш зятенько (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 167).

ЗЯ́БЛЯ, і, жін., с. г., діал. Зяб. Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори, а в ярах та видолинках було ще чорніше, ще сумніше… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 96).