УБУ́ХАТИ, УБУ́ХНУТИ див. вбухати, вбухнути.

УБУ́ТОК, тку, чол., рідко.

1. Зменшення в кількості, об’ємі, ступені вияву тощо. В цілому ж маса матерії жодних убутків не знає; Бо ж як утратить одна якась річ на кількості часток, Інша на стільки ж прибуде, узявши собі ті утрати (Микола Зеров, Вибр., 1966, 159); Убуток льодовиків порівняно з їх живленням, особливо в країнах, багатих на опади, незначний (Курс загальної геології, 1947, 143); Дуже мала вологість повітря спричинює швидке висихання, збільшення природного убутку, а іноді й псування таких продуктів, як плоди, ягоди, овочі та зелень (Технологія приготування їжі, 1957, 13).

2. діал. Збитки.

УБУ́ТНИ́Й, а, е. Який убуває (див. убувати 1). Убутна вода; Убутний місяць.

УБУ́ТИСЯ див. вбуватися.

УБУТИ 1 див. убувати 1.

УБУТИ 2 див. вбувати.

УБУВА́ТИСЯ див. вбуватися.

УБУВАТИ 1, ає, недок., УБУТИ, убуде; мин. ч. убув, ула, уло; док. Зменшуватися в кількості, об’ємі, ступені вияву. — Я хочу, щоб у мене була повна гладишечка грошей і щоб цілий рік вони не убували, скільки б я їх не брав (Україна сміється, I, 1960, 111); Тож, коли б цілість всесвітня з вогняних складалася тілець; То чи вони прибували б чисельно, чи то убували, Чи відміняли свій лад і стосунки, чи то зберігали, — Все надаремне: вогонь би незмінно вогнем залишався (Микола Зеров, Вибр., 1966, 144); Може, тому й не убуває сили в Дунаї, що він вічно рухливий, що він завжди в боротьбі! (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 250); — Ну, сьогодні снігу убуде! — обізвався знову Кирило.. — Іч, як драгліти став, — так водою і взявся! (Панас Мирний, III, 1954, 68); — Нехай побесідують люде, Досхочу медку поїдять, У мене його не убуде… (Іван Манжура, Тв., 1955, 40);
//  Знижуватися в рівні, спадати (про воду в річці, водоймищі).

УБУВАТИ 2 див. вбувати.

УБУВА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням убувати1. Детальніше вивчено [під час космічних досліджень] магнітне поле планети, характер його убування в міру віддалення від поверхні Землі (Радянська Україна, 18.VI 1963, 3).

УБРЬО́ХАТИСЯ (ВБРЬО́ХАТИСЯ), аюся, аєшся, док., розм. Ідучи, забризкатися болотом, росою і т. ін.

УБРУ́С, а, чол., заст.

1. Старовинний жіночий головний убір. Давнішим головним убором східнослов’янських жінок є намітка під назвою убрус (Народна творчість та етнографія, 6, 1969, 18).

2. діал. Скатерка. Сонце.. заглядало в блискучі келихи й чаші, що рядами стояли на столі, укритому убрусом, гаптованим золотом і сріблом (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 10);  * Образно. Як медова сита, Всіх осінь ситила. Отож на певнім тижні Убрус гаптований стелила всім земля — І річ заходила в людей про весілля (Максим Рильський, Поеми, 1957, 234);  * У порівняннях. Він стояв, спершись обома руками на стіл, на якому, наче великий убрус з дивними візерунками, лежала військова карта (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 253).