УБУ́ТОК, тку, чол., рідко.
1. Зменшення в кількості, об’ємі, ступені вияву тощо. В цілому ж маса матерії жодних убутків не знає; Бо ж як утратить одна якась річ на кількості часток, Інша на стільки ж прибуде, узявши собі ті утрати (Микола Зеров, Вибр., 1966, 159); Убуток льодовиків порівняно з їх живленням, особливо в країнах, багатих на опади, незначний (Курс загальної геології, 1947, 143); Дуже мала вологість повітря спричинює швидке висихання, збільшення природного убутку, а іноді й псування таких продуктів, як плоди, ягоди, овочі та зелень (Технологія приготування їжі, 1957, 13).
2. діал. Збитки.