СТЯ́ТИСЯ див. стинатися 1.

СТЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стяти [Юлія:] Я колись на стятих смереках дуже гарні хрущі бачила (Іван Франко, IX, 1952, 192); Дівчинка у вінку з гіллячки винограду тягла за собою на віз кілька стятих батьком довгих лозин (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 192);
//  стято, безос. присудк. сл. Де ж бо ти? Агей!.. Чи цвіт серця твого стято, Злою силою заклято? Чи тебе ордою взято Бранкою в полон? (Микола Вороний, Вибр., 1959, 79).

СТЯТИ 1 див. стинати 1.

СТЯТИ 2 див. стинати 2.

СТЯМКУВА́ТИ, ую, уєш, док., перех., діал. Зрозуміти, збагнути.

СТЯМИТИСЯ, млюся, мишся; мн. стямляться; док.

1. Повернутися до свідомості із стану непритомності, забуття; опритомніти, опам’ятатися. Скільки він там, під тим дубком, пролежав, не пригадує, тільки як стямився згодом, то голова, мов надколотий череп’яний горщик, боляче й приглушено дзвеніла (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 91).

2. Повернутися до стану душевної рівноваги, набути знову здатності нормально мислити, діяти і т. ін. (після сильного переживання, розгубленості, переляку і т. ін.). Затремтів Заяць, почувши медвежий крик і люті медвежі слова, та по хвилі стямився (Іван Франко, IV, 1950, 72); Яким по добрій хвилі стямився, охолонув з першого страху, глядів довкола, чи не йде ще хто більше (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 10); З-за рогу просто на неї вибіг гурт людей.. Поки Сахно стямилася, люди були вже за двадцять кроків позаду (Юрій Смолич, I, 1958, 94);
//  Зрозумівши помилковість своєї поведінки, хибність своїх намірів і т. ін., відмовитися від них; одуматися. В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 130); Лише відчувши, що дихати більше нічим — так стиснули вони один одного в обіймах, — друзі трохи стямилися (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 239).
♦ Не стямитися, як (коли і т. ін.) — не встигнути збагнути, відчути, помітити що-небудь. Я й не стямилась, як кинулась тікати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 279); Гордий і веселий, він не стямився, коли опинився на своїм обійсті (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 51); Не стямився [Саїд Алі], як здибав під горою, біля мечеті, молоду, струнку юначку (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 81).

СТЯЖНИ́Й, а, е, спец.

1. Признач. для стягання, скріплення чого-небудь. Щоб регулювати підіймання мотовила.., в механізмі регулювання встановлюють укорочений стяжний прут (Колгоспник України, 7, 1957, 19); На автомобілі акумуляторна батарея установлюється.. під підлогою кабіни або під капотом двигуна у спеціальному гнізді і закріплюється.. стяжною стрічкою на болтах (Доценко та ін., Автомобіль, 1957, 216); Стяжні болти.

2. Який стягається, скріплюється стяжкою.

СТЯЖКА 1, и, жін.

1. Те саме, що смуга 1. Вечірнє сонце, сідаючи за хмари, кинуло червону стяжку крізь мутну шибку (Панас Мирний, I, 1949, 248); Почерез вилом в мурах бачиться блакить неба, срібна стяжка ріки, далекий .. краєвид (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 301).

2. Вузька смужка тканини, що використовується як прикраса або для оздоблення чого-небудь; стрічка. Дівчата сідали кружка; перед усякою стояла кужілка в визолоченим шумихою вершком, прядиво прив’язували червоною стяжкою (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 291); Вплести стяжку коневі до гриви;  * У порівняннях. Від мене до тебе — стелиться ясна дорога. Як срібна стяжка (Ольга Кобилянська, До світа, 1905, 55).

СТЯЖКА 2, и, жін., спец.

1. Дія за значенням стягти, стягнути, стятяти 1. На Дарницькому вагоноремонтному заводі стала до ладу нова дільниця стяжки. Її продукція йде в лісову промисловість для зв’язування деревини (Вечірній Київ, 25.III 1968, 1).

2. Те, чим стягають, з’єднують, скріплюють що-небудь. Набір [меблів] складається з 18 типів щитів, виготовлених зі стяжками .. для зчеплення (Знання та праця, 1, 1965, 11).

СТЯ́ЖЕЧКА, и, жін. Зменш.-пестл. до стяжка1. Крізь невеличку щілочку прокрався до них у темноту місяць срібною стяжечкою… (Панас Мирний, III, 1954, 171).

СТЯЖАТИ, аю, аєш, недок. і док., книжн.

1. Наживати, нагромаджувати що-небудь шляхом експлуатації когось. Став вемних владик судити Небесний владика: — Доколі будете стяжати І кров невинну розливать Людей убогих? (Тарас Шевченко, I, 1963, 342).

2. Добиватися, досягати чого-небудь. Чому В. С. Караджич, Шафарик і інші не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слов’янами, щирими синами матерей [матерів] своїх, і славу добрую стяжали? (Тарас Шевченко, I, 1951, 375).

СТЯЖА́ТЕЛЬСТВО, а, сер., книжн. Жадібне, ненаситне нагромадження грошей, майна; пристрасть до наживи.