СТЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стяти [Юлія:] Я колись на стятих смереках дуже гарні хрущі бачила (Іван Франко, IX, 1952, 192); Дівчинка у вінку з гіллячки винограду тягла за собою на віз кілька стятих батьком довгих лозин (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 192);
// стято, безос. присудк. сл. Де ж бо ти? Агей!.. Чи цвіт серця твого стято, Злою силою заклято? Чи тебе ордою взято Бранкою в полон? (Микола Вороний, Вибр., 1959, 79).
СТЯТИЙ
Тлумачення слова