СПХНУ́ТИ див. спихати.

СПУ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спустити. Скарб лежав без руху сотні літ, спущений у глибину боліт (Степан Крижанівський, Під зорями.., 1950, 41); Вона.. має покривало низько спущене на очі так, що обличчя її сливе не видко (Леся Українка, II, 1951, 267); Штори були спущені (Олександр Довженко, I, 1958, 165); Видно між вербами шкільний причал, човен, ще не спущений, лежить на згірку догори дном (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 67); — Вже не вперше нам, — голубкою вуркотіла Груня. — Бувало вже так: і ліс довкола, і ліміти спущені, а грубки розтопити нічим (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 41);
//  у знач. прикм. Довгу, хвилину було чути лише хлипання нещасної матері. Вкінці підняла спущену голову й узяла назад до рук.. роботу (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 10); Помогла [Юзя] бабуні набрати на дротики спущені вічка в панчішці (Леся Українка, III, 1952, 659);
//  спущено, безос. присудк. сл. Бриг спущено на воду (Юрій Яновський, II, 1958, 148).
♦ Мов (нємов, як і т. ін.) пес (звір), спущений з прив’язі (з ланцюга, з припону); Мов (немов, як і т. ін.) собака, спущений (спущена) з прив’язі (з ланцюга, з припону) — дуже швидко, нестримно (бігти, рухатися і т. ін.). Поліцаї бігли, як панські пси, спущені з прив’язі (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 56); Немов собака, спущена з припону, Наскочила на землю пітьма чорна (Іван Франко, X, 1954, 373); Мов (немов, як і т. ін.) спущений на дно — дуже пригнічений. Вийшовши з тюрми зимою, я почув себе мов спущеним на дно (Іван Франко, XVI, 1955, 368).

2. у знач. прикм. З якого вийшло повітря (про надувний предмет). Оглядаючи спущений скат, шофер скрушно почухував лоба (Олесь Гончар, Новели, 1954, 143); Слід пам’ятати, що рух автомобіля на спущеній шині навіть на невелику відстань може призвести до цілковитого руйнування покришки і камери (Хлібороб України, 7, 1964, 22).

СПУШУВАТИСЯ, ується, недок. Пас. до спушувати. Ґрунт спушувався кам’яними, дерев’яними або кістяними мотиками (Радянська Україна, 30.III 1950, 2).

СПУШУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУШИТИ, спушу, спушиш, док., перех.

1. Робити ґрунт пухким за допомогою відповідних рільничих знарядь; розпушувати. Борони тихо волоклися за кіньми, шматуючи скиби, спушували землю (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 23); Спушив [Рубін] гострою залізячкою землю між рядками помідорів (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 20).

2. Легкими ударами розворушувати, робити що-небудь м’яким, пухким, пишним; збивати. Ліжко. Високе, в подушках — червоних, білих, голубих, квітчастих — трохи не до стелі. Орисині руки прибирають, спушують, складають — та спати нікому (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 455); Пан пішов.. подушки спушити (Коломийки, 1969, 94).

СПУ́ШУВАННЯ, я, сер. Дія за значенням спушувати. — Додому збираєшся, Дмитре? .. — Ні, до напарника поспішаю. Він сьогодні закінчує спушування міжрядь (Радянська Україна, 20.VI 1961, 2); Після сівби йде догляд за рослинами — боротьба зі шкідниками та бур’янами, спушування та підгортання (Народна творчість та етнографія, 1, 1966, 38).

СПУШИ́ТИ див. спушувати.

СПУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спушити;
//  у знач. прикм. Дрібний дощ сіється над спушеними полями (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 502); Віяв свіжий вітер, підсушуючи м’яку спушену ріллю (Павло Оровецький, Зел. повінь, 1961, 11).

СПУ́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., СПУ́ЧИТИСЯ, иться, док.

1. Випинатися горбом, горбами, робитися випуклим. Крига загула, затріщала під напором криголама, спучуючись і провалюючись (Робітнича газета, 26.XI 1964, 2).

3. тільки недок., спец. Пас. до спучувати 2.

СПУ́ЧУВАТИ, ує, недок., СПУ́ЧИТИ, ить, док., перех.

1. Випинати горбом, горбами, робити випуклим. Вода спучила лід.

2. спец. Збільшувати об’єм.

СПУ́ЧУВАННЯ, я, сер. Дія за значенням спучувати і спучуватися.