СЮСЮКАТИ, аю, аєш, недок.

1. Заміняти у вимові шиплячі звуки свистячими. Вона.. ніяк не могла уявити собі, що той.. семінарист, який, сюсюкаючи, провадив їй ідеї Фейєрбаха, носить тепер камилавку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 318).

2. перен., розм. Підроблятися під рівень розвитку, склад мислення, мову і т. ін. кого-небудь (звичайно дитини). Ніколи по-бабському не метушилася [мати] і не сюсюкала біля Аркадія (Олександр Копиленко, Дуже добре, 1937, 161); Чомусь деякі письменники, що пишуть для дітей, частенько сюсюкають з ними, не ведуть серйозної розмови (Літературна Україна, 12.I 1965, 3).

СЮСЮ́КАННЯ, я, сер.

1. Дія за значенням сюсюкати 1 і звуки, утворювані цією дією.

2. перен., розм. Дія за значенням сюсюкати 2. Він [Ю. Яновський] дуже любив дітей, але, розмовляючи з малечею,.. уникав солоденького сюсюкання та фальшивого підробляння під дитячу мову, яке завжди чудесно розпізнає ота мила людська дрібнота (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 194); Я вже помітив у Варвари Георгіївни ще одну хорошу рису: вона вміє, коли треба, розмовляти з учнями, як з рівними, бути з ними товариською без фальшивого сюсюкання (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 201).

СЮРЧО́К, чка, чол. Те саме, що свисток. Злітав у голубе небо густий дим з паровоза, тихо сюрчав сюрчок стрілочника (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 386); Переможець [клоун], гордо позираючи на глядачів, пішов з арени. Переможений вийняв з кишені міліцейський сюрчок і засюрчав (Олесь Донченко, VI, 1957, 432); Ходимо ми з Соломією попід тим дротом, як приречені. Хоч би ж харчі якось передать… Аж чую сюрчки, собачу гавкотню і крики (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 15).

СЮРЧАТИ, чу, чиш, недок.

1. Видавати різкі, перев. високі й часто повторювані звуки (про коників, цвіркунів, птахів і т. ін.). Пташки співали в панському садку, коники сюрчали в траві (Панас Мирний, IV, 1955, 223); В хаті пахло засохлими васильками і гіркуватим душком полину; під піччю сюрчав цвіркун (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 267);  * Образно. Санька виніжувалася на траві, мрійно прислухалася, як сюрчала темрява (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 240).

2. у що і без додатка. Видавати дзвінкі, переливчасті звуки за допомогою свистка, гудка і т. ін. Жандарм за звичкою підносить до рота свисток.., але не сюрчить, а несхвально дивиться (Михайло Стельмах, I, 1962, 161); І от, наче вві сні, другий дзвінок, сюрчить вусатий залізничник з петлицями на комірі, шумно дихає паровоз (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 140); Хтось сюрчить в сюрчок на тюремному подвір’ї, і те сюрчання так нагадує голос цвіркуна (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 178).

3. Дзижчати, хурчати (про веретено, кулю, осколок снаряда і т. ін.). У хаті було тихо-тихо, .. тільки чутно було, як веретено сюрчало (Панас Мирний, I, 1949, 276); Сюрчала міцна нитка в дерев’янім юрку (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 9); [Роман:] Зараз, мабуть, знову почнуть… Чутимеш, як кулі сюрчать… (Юрій Яновський, Драм. тв., 1946, 71).

СЮРЧА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням сюрчати і звуки, утворювані цією дією. Він з насолодою підставляв гаряче лице вільному вітрові, вдихав пахощі трав і річок, слухав сюрчання цвіркунів, шарудіння ховрашків (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 253); Високе небо виблискувало, як полива на відрі, слало на землю тихі шуми: то шелест вітру, то сюрчання пташиних зграй, що збиралися відлітати (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 374); Не довго думаючи, я прориваюсь до двору. За ворітьми чути скажене сюрчання обуреного вартового (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 134); Як я любив зимової доби При каганці невпиннеє сюрчання Тих веретен і пісню чи ридання Тихесеньке жіночої журби (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 41).

СЮРТУЧО́К, чка, чол. Зменш.-пестл. до сюртук. На хорах невеличкі школярі-дяки, повбирані в сюртучки, почали співати чудовими альтовими голосами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 403); Сухий, аж чорний, тонісінький, як жердина, в чорному сюртучку, він уміщався на одному краєчку табурета (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 105).

СЮРТУ́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до сюртук.

СЮРТУЧИ́НА, и, жін., зневажл. Те саме, що сюртук.

СЮРТУКО́ВИЙ, а, е. Прикм. до сюртук.

СЮРТУ́К, а, чол. Чоловічий верхній двобортний одяг з довгими полами, відкладним коміром і широкими лацканами. Одежа на академістові була .. новомодна: довгий синій суконний сюртук з широким коміром (Нечуй-Левицький, III, 1956, 15); Одягнений [дядько] в якесь дивне вбрання: довгий, довгий піджак. Потім уже я дізнався, що то сюртук зветься (Остап Вишня, II, 1956, 347); Стояв він перед дзеркалом у накрохмаленому комірчику й своєму святковому сюртуці (Олександр Довженко, I, 1958, 452); В сірому сюртуку і трикутному капелюсі, стоячи на пагорбі, Наполеон дивився на схід (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 57).