СЮСЮ́КАННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням сюсюкати 1 і звуки, утворювані цією дією.
2. перен., розм. Дія за значенням сюсюкати 2. Він [Ю. Яновський] дуже любив дітей, але, розмовляючи з малечею,.. уникав солоденького сюсюкання та фальшивого підробляння під дитячу мову, яке завжди чудесно розпізнає ота мила людська дрібнота (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 194); Я вже помітив у Варвари Георгіївни ще одну хорошу рису: вона вміє, коли треба, розмовляти з учнями, як з рівними, бути з ними товариською без фальшивого сюсюкання (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 201).