Я́СЬКО, а, чол., діал. Маленька подушечка. Пані Олімпія сама поправила йому подушку, підложила яська так, щоб хорому було якнайвигідніше (Іван Франко, VII, 1951, 160).

ЯСУВА́ТИ, ую, уєш, недок., заст., поет. Пояснювати, тлумачити що-небудь. Артист, а не актор, Не шкодував ти фарб розкішної палітри, І навіть гультяїв змовкав бездумний хор, Коли ти ясував закон метафор хитрий (Максим Рильський, Поеми, 1957, 250);
//  Розповідати про що-небудь. Пан Купа-Стародупський прийшов до начальника.., щоб ясувати йому, як він, полковий обозний, усіх сил докладає до святого діла перемоги (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 253);
//  Свідчити про щось. Про се краще всього ясують Ваші талановиті праці (Панас Мирний, V, 1955, 416);
//  Характеризувати, підкреслювати що-небудь. [Неофіт-раб:] Все ваше милосердя, наче латка на ветоші [лахмітті] злиденного життя, і тільки гірше злидні ті ясує (Леся Українка, II, 1951, 237).

ЯСТРУБО́К, бка, чол.

1. Зменш.-пестл. до яструб. Іде [дід] в аптеку, і яструбок на плечі (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 149).

2. перен., розм. Назва літака-винищувача, вживана в період Великої Вітчизняної війни. Раптом з-за пагорба вирвався наш яструбок (Олекса Десняк, Опов.., 1951, 94); Десь високо в прозорому небі шугав «яструбок». У Надії ворухнулось серце: на такому літає Вася (Яків Баш, Надія, 1960, 20).

Я́СТРУБІВ, бова, бове.

1. Прикм. до яструб; належний яструбові.

2. у знач. ім. яструбові, вих, мн., зоол. Родина хижих птахів ряду соколоподібних, до якої іноді включають і родину соколових. Студеної пори до нас, у середню смугу, прилітає з півночі білуватий птах із родини яструбових — зимняк (Знання та праця, 1, 1971, 32).

ЯСТРУБИ́НИЙ, а, е. Прикм. до яструб;
//  Такий, як у яструба, власт. яструбові. На восковому обличчі хворобливо горіли очі та виступав великий яструбиний ніс (Юрій Збанацький, Між .. людьми, 1955, 73); Денис впився в командира роти своїм упертим яструбиним поглядом (Олесь Гончар, III, 1959, 62); Яструбиним зором дивиться мати на свого сина (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 189).

ЯСТРУБЕ́ЦЬ, бця, чол. Зменш.-пестл. до яструб. У небі — ні хмаринки, на полукіпках, покладених вздовж дороги, сиділи яструбці і зосереджено вичікували малих гризунів (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 156).

ЯСТРУБЕНЯ́, яти, сер. Пташа яструба.

ЯСТРУБ’Я́ТКО, а, сер. Зменш.-пестл. до яструб’я.

ЯСТРУБ’Я́, яти, сер. Пташа яструба.

Я́СТРУБ, а, чол. Хижий птах з коротким гачкуватим дзьобом, гострими загнутими пазурами, що водиться в лісах різних частин світу. Високо над аулом плавали два яструби (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 325); Валерій помітив яструба, що завмер у повітрі над берегом (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 27); Мов чайка, над гніздом якої закружляв яструб, Ольга Петрівна шукала засобів, щоб одгородити дітей од лиха (Микола Олійник, Леся, 1960, 153);  * Образно. Зламати крила яструба — навік! Розсікти навпіл голову криваву! Устав з мечем ратай і робітник За нашу долю і за нашу славу! (Максим Рильський, II, 1960, 183);  * У порівняннях. Розлючена чорна квочка, мов хижий яструб, налетіла на хлопчину (Олесь Донченко, VI, 1957, 132); Пролітають яструбами літаки в нічну погоду (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 83).