БУЯТИ, яє, недок.

1. Виявлятися на повну силу, бути в розквіті. В горах пишно буяла весна (Яків Качура, I, 1958, 518); Там наша молодість буяє На перелогах і ланах (Любомир Дмитерко, Вітчизна, 1948, 131).

2. Пишно, розкішно рости, розростатися. Над ворітьми темна дрібнолиста груша.. буяє (Марко Вовчок, I, 1955, 18); Лиш одна кропива та гірчиця.., пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (Іван Франко, V, 1951, 299); На галявині буяла блискуча, соковита трава (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 123);  * Образно. Молодь поетична давно вже у нас росте, давно цвіте, буяє (Павло Тичина, III, 1957, 45).

3. перен. Бути неспокійним; вирувати, бушувати. То був якийсь блискучий карнавал, червона оргія буяла на просторі (Леся Українка, I, 1951, 184); Навколо буяла юрба. Стогін, постріли, зойки, благання, лайки й накази — все злилося в строкатий хаос (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 452).

4. Вільно носитися, літати; ширяти. Легкі метелики, як відірвані квіти, буяли у повітрі (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 100);  * Образно. Вона думкою буяла вже по тому новому розкішному світі (Леся Українка, III, 1952, 506).

БУЯНІТИ, ів, недок., рідко. Те саме, що буяти 2. Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою (Марко Вовчок, VI, 1956, 227); На узліссі на чатах стояв кремезний гіллястий дуб-віковик, а далі починався видолинок, де буяніла свіжа трава (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 379).

БУЯ́ННЯ, я, сер. Дія за значенням буяти. А кінь під ним — що вітрове буяння: Він за верстою рвав нову версту (Микола Руденко, Поезії, 1949, 208); А тепер — в буянні стихії, серед.. язиків вогню, ввижалось йому нове дивне видіння (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 12); Поле, поле, тепле і широке, Журавлів співучий рівний клин Та гречок буяння густосоке На роздоллі райдужних долин (Андрій Малишко, I, 1956, 167); То був квітень, то було цвітіння, Парування та буяння сил (Максим Рильський, I, 1956, 143);  * Образно. А щоб котра [думка] не полетіла, приборкали усім їм крила — тепер буянню їх кінець!.. (Леся Українка, I, 1951, 280).

БУШУВА́ТИ, ую, уєш, недок.

1. Бурхливо, навально виявляти якийсь рух, силу, переважно руйнівну. І від бурі, що бушує, і від грому.. шум такий і грохот, що страшно і згадати!.. (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 413); Море бушує, і ревуть хвилі й лізуть на берег (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 133); В Японському морі бушує тайфун (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 66);  * Образно. У грудях бушувало серце (Іван Ле, Мої листи, 1945, 126); Ціла буря бушувала в душі.. Сокола (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 251).

2. Поводитися нестримано, виявляти гнів, роздратування; бешкетувати. Отець Андрій підняв руку та йому [панові]: — Бушувати в моїй хаті не годиться (Марко Вовчок, I, 1955, 88); — Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту! (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 193); Там [по селах] бушували загони монголів, рабуючи та мордуючи людей (Іван Франко, VI, 1951, 58); За столом, підігрітий хмелем, бушує Ларіон Денисенко (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 109).

БУШУВА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням бушувати.

БУШМЕ́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до бушмени.

БУШМЕ́НИ, ів, мн. (одн. бушмен, а, чол.; бушменка, и, жін.). Група племен, що живуть у Південній Африці.

БУШМЕ́НКА див. бушмени.

БУШМЕ́Н див. бушмени.

БУШЛА́Т, а, чол. Рід верхнього одягу у моряків. Опуклі груди його під бушлатом облягав смугастий матроський тільник (Юрій Смолич, V, 1959, 454).