БУШУВА́ТИ, ую, уєш, недок.
1. Бурхливо, навально виявляти якийсь рух, силу, переважно руйнівну. І від бурі, що бушує, і від грому.. шум такий і грохот, що страшно і згадати!.. (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 413); Море бушує, і ревуть хвилі й лізуть на берег (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 133); В Японському морі бушує тайфун (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 66); * Образно. У грудях бушувало серце (Іван Ле, Мої листи, 1945, 126); Ціла буря бушувала в душі.. Сокола (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 251).
2. Поводитися нестримано, виявляти гнів, роздратування; бешкетувати. Отець Андрій підняв руку та йому [панові]: — Бушувати в моїй хаті не годиться (Марко Вовчок, I, 1955, 88); — Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту! (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 193); Там [по селах] бушували загони монголів, рабуючи та мордуючи людей (Іван Франко, VI, 1951, 58); За столом, підігрітий хмелем, бушує Ларіон Денисенко (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 109).