БУНТІВНИЦЬКИЙ

БУНТІВНИ́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до бунтівник;
//  Власт. бунтівникові; пройнятий бунтарством. Він [новий кандидат] представлявся виборцям. Промовляв.. Правдиві бунтівницькі речі про нужду, та біду, та насильства (Іван Франко, III, 1950, 245); Та вдарив бунтівницький клич У хмари кам’яні, Сказав минулому Ілліч Своє і наше: ні! (Максим Рильський, I, 1956, 113).