БУНТІВНИ́К, а, чол. Учасник бунту; той, хто зчиняє бунт; бунтар. — Запріть браму! Всім по двадцять п’ять [гарячих], а сьому старому бунтівникові кілько влізе (Іван Франко, III, 1950, 273); Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 528).
БУНТІВНИК
Тлумачення слова