БЕЗТАЛА́ННЯ, я, сер.
1. Гірка, лиха доля; недоля. — Та коли ж таке безталання моє! Така мені доля гірка випала (Марко Вовчок, I, 1955, 114); Розвіялося оплакане всіма віками дівоче безталання (Костянтин Гордієнко, Вірність, 1943, 6); Через свої твори Мирний провів ідею про те, що причиною безталання трудящих мас є не їх зіпсованість, — як то твердили буржуазно-поміщицькі ідеологи, — а ненависний економічний, суспільно-політичний лад (Літературна газета, 27.I 1955, 3).
2. рідко. Те саме, що бездарність. О, як ненавидів Олексій Іванович усіх отих, що прикривали своє безталання, свою ледачість і нездарність готовенькими формулами красивості, винайденими тисячу років тому! (Павло Загребельний, День.., 1964, 232).