ЗВИ́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до звиснути. Дмитрій став перед Мстиславом і простягнув йому пергамент із звислою на довгій шворці печаткою (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 211); Потягнулись короткі, підсліпуваті дні.. Мокра, пронизливо холодна земля і каламутне, набрякле, звисле над самою головою небо (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 8); Сповнені весняної енергії горобці, гави металися поміж вітами звислих над парканами дерев (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 368).
2. у знач. прикм. Опущений донизу, обвислий. Іван.. став біля входу, увесь темний, як нічна пітьма, тільки очі поблискували з-під звислого чуба (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 65); Поросята.. мали ті самі екстер’єрні недоліки, що і їх батьки (вузький тулуб і голова, звислий зад) (Соціалістичне тваринництво, 7, 1956, 51).