ЗВИ́ХРЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до звихрити 1,2. Сірі султани пилюки, звихреної конем, осідали на скошеній стерні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 272).
2. у знач. прикм. Скуйовджений, розтріпаний (про волосся). Альберт Ейнштейн, знизавши плечима і покопирсавши п’ятірнею в звихреній зачісці, відштовхнувся від спогадів (Натан Рибак, Час, 1960, 478).
3. у знач. прикм., перен. Розбурханий, збуджений, неспокійний. Пройшовся [Левко] по тісному ґанку, і весь у полоні звихрених думок (Михайло Стельмах, I, 1962, 152).