ЗВУКО́ПИС, у, чол., літ., муз. Прийом художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження і т. ін. Виключно багатий Шевченків звукопис. Ось рядки з балади «Утоплена», які передають шелест осоки коло берега: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се?» (Максим Рильський, III, 1955, 252); Загальному тонові віршів [М. Бажана] відповідає чітка ритміка, енергійність вислову, багатий звукопис (Історія української літератури, II, 1956, 497).
ЗВУКОПИС
Тлумачення слова