ЗВО́ГЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до звогчити.
2. у знач. прикм. Який звогчів, став вогким, вологим;
// Який заплив сльозами (про очі). — Але… ви щасливі, добродію Олесь… — додала [Наталя], поглянувши на мене своїми «морськими», в тій хвилі, з якогось раптового жалю звогченими очима (Ольга Кобилянська, III, 1956, 292).