ЗВІРО́ТА, и, жін., збірн.
1. Дикі, звичайно хижі, тварини; звірі. І людину і тайгову звіроту гнав в одному напрямку нещадний і хижий ворог — лісова пожежа (Олесь Донченко, III, 1956, 57); — Птахів усяких добре знав дід Кіндрат. Казав, у лісі птаства та звіроти до гибелі (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 265).
2. перен. Про дуже жорстоких, лютих людей. — Який жаль, що душа моя повстає проти того, щоб стати розбійником.. Я б показав усій поліцейській звіроті свою силу… (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 341).