ЗВІРОК

ЗВІРОК, рка, чол. Зменш.-пестл. до звір1 1. Розмовляючи, підійшли вони до першої пастки. На снігу біля неї сидів пухнастий звірок (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 117); Згадує отець Никон чудовий соболевий комір, пошитий зі шкурки звірка, який трапляється лише вряди-годи (Олесь Донченко, II, 1956, 9);  * У порівняннях. Аніка, стукнувши віком від скрині, кинулась і собі на піч до Гашіци, котра, мов звірок той, притулилась, тремтячи, в куточку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 250); Мотоцикл сердитим звірком підстрибує по шляху (Михайло Стельмах, II, 1962, 139).