ЗВІРЯ́, я́ти, сер.
1. Маля звіра (див. звір 1 1). * Образно. А люта мати! Спустила друге бісновате [біснувате] Своє скаженеє звіря. Та вже такого сподаря, Що гради й весь пожирало (Тарас Шевченко, II, 1953, 325); * У порівняннях. Вони [Коваль і Небаба] борюкаються з ним [Чирвою], як двоє молодих звірят із старим ведмедем (Іван Микитенко, I, 1957, 93).
2. Зменш. до звір 1 1. — Побіжу на річку, там рибок та жаб розглядаю, побіжу в ліс, там звірята різні й квіти (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 4);
// Взагалі маленька тварина. Бачив Матвій в тому глибокому підземеллі мовчазних, замурзаних людей і ще мовчазніших осликів. Чомусь порівнював він себе до тих нещасних звірят (Мирослав Ірчан, II, 1958, 261).