ЗВІКУ, присл. З давньої пори, здавна. Ми певні звіку, як дуби Та липи, — гордість наша тута; Чи можна ж серед нас хоч би Знайти однісінького Брута? (Павло Грабовський, I, 1959, 249); Нема кому обрятувать Народу темного господу. Його ж — од заходу до сходу — Ще звіку привчено мовчать (Микола Чернявський. Поезії, 1959, 303).
ЗВІКУ
Тлумачення слова