ЗВІ́ДНИК, рідко ЗВО́ДНИК, а, чол.
1. Той, хто займається звідництвом. [Сестра Серахвима:] Той Гарасим найперший зводник. Певно він і Василя з Юліаною звів (Панас Мирний, V, 1955, 109); Улесливо-послужливий швейцар (він же гардеробник, вантажник, зводник і, як треба, викидайло) широко розчинив двері (Петро Колесник, Терен.., 1959, 120);
// Той, хто розпускає плітки, зводні.
2. Той, хто зваблює дівчину, жінку. — Налаяла, витурила старого звідника, ..слинявим ротом поліз цілуватися (Михайло Стельмах, I, 1962, 518).