ЗВЕЛІТИ

ЗВЕЛІТИ, лю, лиш. Док. до веліти 1. — Ходіть, пане Опанасе, може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати (Марко Вовчок, I, 1955, 23); Тим часом Довбишка звеліла дочці розкласти в челюстях трісок і спрягти яєчню (Нечуй-Левицький, II, 1956, 280); [Романюк:] Не бачу голови сільради. [Кандиба:] Я запросив, як ви звеліли (Олександр Корнійчук, II, 1955, 193);  * Образно. Для них [дітей] не жалій не тільки ніяких трудів, худоби та, коли нужда звелить, душу свою за них положи (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 23);
//  Порадити що-небудь. — А як звелиш чоловікові жити? — Чи шукати хазяйки.., чи з дітьми самому хазяйнувати? (Любов Яновська, I, 1959, 59).