ЗВ’ЯЛИТИ, зв’ялю, зв’ялиш і рідко ІЗВЯЛИТИ, в’ялю, в’ялиш, док., перех.
1. Зробити в’ялим, сухим. Настала осінь. Подихнули морози, зціпили землю, зв’ялили гаї та діброви (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 66); [Іван:] А жита які! І лютневі вітри не зв’ялили, і озимки не зморозили (Ярослав Галан, I, 1960, 518).
2. перен. Передчасно зістарити, зробити кволим, немічним. Нимидору ізсушила, ізв’ялила нужда, як холодний вітер зелену билину (Нечуй-Левицький, II, 1956, 244); Зв’ялила неволя юнакове тіло (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 124);
// Спричинитися до страждань, тяжких переживань. Звела мене не біда, А дівчина молода.. Брівоньками зв’ялила, Оченьками спалила (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 122); Любий дядьку! як Ви мене зв’ялили, як Ви мене вразили своїм останнім листом! (Леся Українка, V, 1956, 102);
// Зробити блідим, позбавити свіжості (перев. обличчя, красу і т. ін.). Старі, недугами та грижею поорані лиця лежать обік молодих, що ще не стратили слідів красоти, хоча цвіт їх уже зв’ялила передчасна тяжка праця (Іван Франко, I, 1955, 79).