ЗВ’Я́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зв’ялити. Подихом стужі зв’ялені квіти відживають від променів сонячних (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 398); Постами й працею зв’ялені лиця, Зів’яли груди і запав живіт, Але по всьому видно, що дівиця Безчасно згасла, наче маків цвіт (Іван Франко, XIII, 1954, 301).
2. у знач. прикм. В’ялий, сухий. Степ мов палав під тим світом, зв’ялена трава хилилася додолу (Панас Мирний, IV, 1955, 20); * Образно. Його кучерява, темної міді борода.. вперлася в білу сорочку; зв’ялений чуб спадав набік, навскіс розсікаючи високе чоло (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 675).