ЗРО́НЕНИЙ, а, е, поет. Дієпр. пас. мин. ч. до зронити. Його вольове, гартоване чоло здригнулось, і всі побачили, як заблистіла зронена сльоза (Народна творчість та етнографія, 2, 1962, 98); А до мене в кімнату тихо завітали зронені, як зітхання, слова: Мала мати одну дочку, Та й ку-па-ла у ме-до-о-чку… (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 44).
ЗРОНЕНИЙ
Тлумачення слова